Геодезическое образование в Украине

 

З ІСТОРІЇ ГЕОДЕЗИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ХАРКІВСЬКІ СТОРІНКИ

 

   В Російській імперії, до якої довгий час належала Україна, розвиток геодезичних робіт в 19 та 20 століттях проходив під значним впливом робіт з межування. Ці роботи налічують кілька великих етапів. На кожному з них ставилися певні політичні та економічні цілі, які були тісно між собою пов’язані і взаємозумовлені.

   Першим з них було генеральне межування, здійснюване за наказом Катерини ІІ. Його цілями були: визначити кількість земельних угідь як загалом у державі, так і зокрема у власності казни; точно встановити межі поземельних володінь. Земельні одиниці, встановлені в ході генерального межування отримали назву “генеральних дач”. Генеральне межування в Росії проходило з 1765 по 1861 рік. Було обмежоване 188295 дач загальною площею 2754 тисячі кв. верст.

   Наступним етапом стало спеціальне межування, яке мало на меті розділ поміж окремими володарями генеральних дач. Перші правила спеціального межування були встановлені 1797 року, а от органи, які безпосередньо займалися його проведенням, були створені лише у 1839 році. Протягом наступних 40 р. (аж до 1884 р.) відбувався розподіл 143 000 дач загальною площею  1 500 000 десятин землі. За цей час було складено понад 300 000 планів ділянок.

   Генеральне та спеціальне межування були головним чином спрямовані на землевлаштування поміщицьких земель. Проблеми землеустрою селян з особливою гостротою постали після реформи 1861 р. Поступове їхнє вирішення почалося з 1863 р. з первісного відводу земельних наділів. До 1883 р. пройшли роботи з розверстки поміщицьких та селянських наділів до одних місць, а до 1914 р. проходило формальне обмежування отриманих наділів.

   На рішучі зміни в царині земельних відносин була спрямована аграрна реформа П.О. Столипіна, яка почалася 1906 р. Перед землевпорядниками тоді постали завдання:

  • розподіл земель поміж поселеннями, об’єднаними в одну громаду;
  • розподіл земель поміж частинами поселення і виділення більш віддалених земель під висілки;
  • виділення з громадських земель ділянок у власність окремих домогосподарів;
  • перехід до відрубного та хутірського володіння землею замість черезсмужного.   

   Керівництво впорядкуванням земель було покладено на межову частину, підпорядковану міністерству юстиції. На місцях цією роботою займалися губернські креслярні, при яких діяли губернські межові архіви. Проведення робіт здійснював технічний штат: головний землемір в кожній губернії та підлеглі йому землеміри. [10, С.14-15]

   В Росії за дореволюційні часи сформувалися дві школи топографічного картографування: межова і воєнна.  Відповідно формувалася і геодезична освіта. Вона мала три рівні:

  • вищу освіту надавали Костянтинівський (його Імператорської Величності Великого князя Костянтина) межовий інститут  та Академія Генерального штабу;
  • середню - Землемірні училища та  Училища воєнних топографів;
  • нижчу - різні таксаторські та землемірні курси. [15, С. 170-176]

   В Харківській губернії землеустрій за столипінською моделлю розпочався у червні 1906 р., коли були створені землеустрійні комісії. В наступні 5 років землеустрою зазнали 43 % з 2663142 десятин селянських земель. [9, С.1 - 3]  Такі грандіозні землевпорядні заходи потребували чималої кількості землемірних кадрів.

   У 1914 році в Російської імперії діяло 14 землемірних училищ, і з них 4 розміщалися на території сучасної України: Київське (Пермінова), Катеринославське, Полтавське, Житомирське.[8, С. 179]

   В результаті введення в дію ленінського декрету “земля – селянам” відбувся так званий “перший переділ землі”. Віддану селянам, безсистемно нарізану землю треба було впорядковувати: спочатку поміж сусідніми селами, а потім і всередині сіл. Треба було усунути черезсмужжя, далекоземелля, одруби, встановити стале землекористування. Цього вимагав закон про тимчасовий розподіл землі, виданий 5 лютого 1920 р.  Саме у землевпорядкуванні вбачала на той час радянська влада справжні підвалини для піднесення сільського господарства країни, в якій панував страшний голод. До цього додалися потреби військового характеру.  І саме в ці важкі роки (1920-21 рр.) спостерігається значне збільшення кількості землевпорядних навчальних закладів.

   На середину 1920-х рр. на теренах УСРР (так виглядала тоді ця абревіатура) була сформована струнка система підготовки кадрів цього фаху. Вона складалася із шкіл кількох  рівнів. Найвищий з них становив Харківський геодезичний та землевпорядний інститут (ХГЗІ), на землеустрійному факультеті якого щорічно підготовлялося 75 інженерів-організаторів землеустрою [2, С.34].

   Землевпорядні технікуми відносилися також до установ вищої освіти, але займали трішки нижчий щабель, готуючи спеціалістів більш вузького профілю. Таких навчальних закладів Україна мала 6: в Одесі, Катеринославі, Києві, Чернігові, Полтаві та Житомирі. Вони готували щорічно 3000 іеженерів-землеустрійників. Освіту, яку за сучасними мірками можна назвати середньою технічною, працівникам галузі надавали  землевпорядні профшколи в Полтаві, Чернігові й Києві.  Їх випускниками щорічно ставали 240 техніків нижчої кваліфікації. Ця мережа доповнювалася фаховими курсами. В Харкові, Києві, Одесі й Житомирі діяли дворічні курси, на яких навчалося на кожному курсі по 160 чоловік. До того ж в Катеринославі, Харкові, Одесі й Києві діяли восьмимісячні курси, кожний з випусків котрих складався з 240 землемірів-практикантів.

   Безперечним лідером серед навчальних закладів розглянутого  профілю був Харківський геодезичний та землевпорядний інститут. Створення цього ВНЗ було започатковано відкриттям у 1920 р. Харківського межового технікуму. Розмістився цей навчальний заклад в будівлі по вулиці Революції, 12 (колишній Губернаторській), де за часів царату працювала Губернська креслярня (установа, яка в ті часи відала впорядкуванням земель в Харківській губернії) та розміщувався межовий архів (див. рис.1).

 

 

Рис.1 - Вул. Революції 12, м. Харків

 

   У будинку по вул. Революції, 12 розташувався створений у 1920 році Харківський межовий технікум. Нині це корпус Харківської національної академії міського господарства.

   У перший день осені 1920-го на посаду завідувача було призначено професора Михайла Георгійовича Михайлова, котрий у двомісячний термін встиг сформувати професорсько-викладацький колектив та підготуватися до навчального процесу.

   На початку діяльності цього навчального закладу на нього чекала ціла купа жахливих перешкод від намагань виселити його з наданого будинку до відсутності дров,  керосину та електрики, примітивних грубок “буржуйок” та гасових ламп, навчальних посібників та грошових засобів. Заявка на постачання найнеобхіднішого для роботи навчального закладу обладнання, подана керівництвом технікуму у 1921 р. до Наркомату освіти, містила 460 позицій від лопат і табуреток до найскладнішої геодезичної апаратури, яку ще й треба було завозити з-за кордону.[6, оп.1, спр.153, а. 92 - 98].  Аби якнайшвидше розпочати навчання, 22 листопада в холодній кімнаті при світлі однієї гасової лампи майбутні слухачі розподілили між собою трудову повинність по облаштуванню технікуму. А 29 листопада 1920 року відбулася перша лекція.[3, С.3] З перших кроків до роботи в технікумі були притягнуті дуже поважні викладацькі сили. У 1921 році з 23 членів педагогічного корпусу 13 мали професорські звання. [6, оп.1, спр. 128, а.13] Серед них був і видатний вчений, директор Харківської астрономічної обсерваторії професор Микола Миколайович Євдокімов, який навчав майбутніх землевпорядників премудростям астрономії. З 1923 року в навчальному закладі почав працювати видатний вітчизняний астрометрист і геодезист професор Б.П. Остащенко-Кудрявцев. Протягом кількох років курс “українознавство” студентам читала наша славетна землячка поетеса Христина Олександрівна Алчевська.

   Страшна розруха та економічна криза не дозволяла Наркомосу виділяти кошти на обладнання вкрай необхідних інститутові спеціальних кабінетів. Так, на облаштування  геодезичного кабінету замість 10000000 карбованців, що їх вказував у кошторисі на 1921 рік завідувач технікумом, не було виділено жодної копійки. Практичні заняття по низці предметів доводилося проводити в інших вузах, [14, С. 82], а геодезичні інструменти для навчань позичати в Народного комісаріату земельних справ та Українського геодезичного управління.  Надзвичайно важкими були матеріальні умови життя студентів: вони не отримували стипендій, а дуже мізерний пайок їм видавався лише в липні та серпні. А якщо взяти до уваги, що навчання в технікумі проходили люди, здебільшого відряджені з далеких від Харкова міст і сіл, і які терпіли в столичному місті особливу матеріальну та житлову скруту, не викликає здивування те, що в перший рік існування технікуму з 93 зарахованих на навчання студентів лекції систематично слухали аж 20, а скласти іспити по деяких з предметів змогли лише 9. 27 слухачів були наприкінці року виключені.  До занять на другому курсі 1 вересня 1921 року змогли приступити ті ж 20 осіб, а всім іншим разом з набраними влітку 1921 р. довелося знову вивчати програму першого.[ 6, оп.1, спр.153, а. 89 б – 89б зв.]  Фаховий часопис “Земельник” писав 1924-го року, що “практично внз роблять понадлюдські зусилля для того,  щоби наблизити шкільну працю до стану, в якому вона перебувала в колишніх землемірних школах” [2, С. 37]

   Але попри всі перешкоди, завдяки тим самим понадлюдським зусиллям, шаленому ентузіазмові викладачів і студентів, Харківський межовий технікум не тільки вистояв, але й був перетворений восени 1922 року на перший в Радянській Україні і другий на теренах тільки-но виникаючого СРСР Харківський геодезичний і землевпорядний інститут (ХГЗІ), який готував фахівців вищої кваліфікації з геодезії. Випускники новоствореного інституту мали втілювати в життя положення прийнятого у листопаді 1922 р. Земельного кодексу. У той же час (1919 -1921 рр.) за межами країни Рад, у Львові, було відкрито геодезичне відділення з 3-річним курсом навчання на інженерному факультеті політехнічного інституту.

 

 

 

Рис. 2. -  Будинок на Московському проспекті, 45, м. Харків

Харківського геодезичного та землевпорядного інституту  у 1922 р.

 

   Спочатку ХГЗІ існував у складі двох факультетів: геодезичного і землевпорядного. З Технікуму до нього було переведено лише 44 студенти, а восени 1922-го до нього було прийнято ще 74 особи. Отже, на початку його діяльності в ньому навчалося 118 студентів. Тоді ж інститут отримав і нове, більш просторе приміщення у будинку по Першотравневій вул., 15, в якому у дореволюційні часи було розміщено Перше реальне училище (зараз це один з корпусів Харківського державного технічного університету сільського господарства по Московському проспекту, 45).

   Восени 1923 року до складу інституту ввійшов Робітфак, а ще за два роки додався четвертий факультет – аграрно-правовий. Середина 20-х рр. була позначена швидким просуванням землевпорядних робіт. З 1925 р. в СРСР розпочалися роботи з оцінки земель та складання попереднього кадастру. В ході цієї роботи виникали численні правові колізії. Аграрно-правовий факультет на замовлення Народного Комісаріату Юстиції випускав майстрів судового регулювання земельних стосунків. У 1927 р. вийшла інструкція зі складання досвідного кадастру.[16, С.259-260]

   Завданням геодезичного факультету залишалась, відповідно, підготовка фахівців у галузі тріангуляції, точного нівелювання та астрономічного визначення місця. А землевпорядний факультет готував організаторів впорядкування земель для сільської місцевості та комунального господарства міст.              

   Високий попит на фахівців зазначених спеціальностей зумовив стале зростання чисельності студентів ХГЗІ. Так, у 1926 / 27 навчальному році в цьому ВНЗ навчалося 620 осіб, серед яких було 334 українці, 189 росіян, 78 євреїв, 19 членів КП(б)У та 78 комсомольців. Від студентів вимагали значної громадської активності, тому що і по закінченні навчання на випускників покладалася місія пропаганди соціалістичних засад життя серед сільського населення. “Теперішній землевпорядник зараз поширює революційну ідею переведення того земельного ладу, що є найгнучкіший для переходу до соціалізму” – писав журнал “Землеустрійник України” у 1925 році.[11, С.4].

   Вже під час прийому до Межового технікуму у 1920 р. перед вступниками ставилася умова наявності середньої освіти в обсязі гімназії або реального училища, бо без такої бази вони не мали б змоги осягнути велику і складну програму.[6, оп.1, спр.153, а.90] А в 1926 було на зміну застосовуваної доти системи прийому за путівками місцевих органів прийшла нова, конкурсна систему комплектування студентських контингентів. Ця система, на думку керівництва ХГЗІ, себе виправдала, “сприяючи значному підвищенню академічної підготовленості абітурієнтів інституту” [3, С.6].

   Невпинне зростання інституту тягло за собою і збільшення професорсько-викладацького корпусу, який 1927 року вже складався з 62 штатних та позаштатних викладачів основних факультетів та 11 викладачів Робочого факультету. Серед них були і межові інженери, і агрономи з великим досвідом роботи, і університетські професори з  економіки, права, фізико-математичних й інших наук. Програму підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, яка стояла перед інститутом, складали: а) “теоретичне вивчення ”; б) “перевірки цих знань у процесі виробничої практики в самому інституті” (цей період закінчувався самостійним складанням спеціальної кандидатської роботи, де студент мав продемонструвати усю повноту набутих ним знань);  в) по виконанні всіх теоретичних і практичних робіт на студентській лаві - двохрічним стажуванням у виробничих умовах. “У процесі здобування стажу стажор, працюючи в ролі, близькій до його посади після закінчення інституту, зобов’язаний подати в інститут кваліфікаційну роботу, або звіт про стаж. Ця робота, яку він обстоює прилюдно перед окремою комісією (в комісії беруть участь представники виробництва та спілки), є остаточний критерій відповідності цього студента до ролі інженера-організатора. Коли стажор виявить більше навичок у технічних справах, а не організаційних та економічних, то йому звання інженера-організатора не дається” [13, С.8-9].

   Серед проблем, які належало вирішити вузові на шляху його розвитку були і низька оплата викладацької праці, і брак науково-дослідних лабораторій з основних дисциплін, і хронічна недоустаткованість навчально-допоміжних підрозділів інституту, і тіснява у навчальних приміщеннях постійно зростаючого закладу, через що лекції тривали до пізнього вечора.  Поступово наповнювалися навчальними знаряддями 10 спеціальних кабінетів. Бідність бібліотечних фондів надолужували виданням власноруч написаних професорами О.Ф. Сердобинським, Л.Я. Гіршвальдом, В.Л. Гончаровим, В.О. Жубжицьким, Б.П. Остащенко-Кудрявцевим, О.І. Міріакрі, М.М. Загрубським підручників, що друкувалися в інститутській склографії, яку організував студентський профком. На 1927 рік таких україномовних посібників було видано вже 12. Це було зокрема важливим кроком на шляху українізації викладання, яка активно проводилася в 20-і роки. В тій самій склографії було видано і “Записки Харківського геодезичного та землевпорядного інституту”, які донесли до нас багатющу інформацію щодо історії його становлення і розвитку.

   Але у 1928 р. з початком масової індустріалізації та колективізації почався  так званий “другий переділ землі”,  котрий позначився введенням нових принципів землевпорядкування – організацією територій (ОТ). З 1929 року, головним завданням землевпорядкування стало забезпечення колективних форм землекористування. Уся вага цієї грандіозної реформи лягала на плечі землевпорядників. Першим кроком стала інвентаризація землі (1929 – 1930 рр.). 150-річний “межовий” період у професійній освіті геодезистів був закінчений [16, С.160].

   В організації вищої освіти тим часом проходив процес уніфікації системи навчальних закладів в межах СРСР за російським зразком. 12 червня 1930 року вийшла Постанова РНК УСРР “Про реорганізацію ВИШ’ів та ВТИШ’ів і передачу їх у відання відповідних наркоматів”. Згідно з цією постановою, на базі Харківського геодезичного та землевпорядного інституту було утворено три інститути. Геодезичний факультет ХГЗІ став базою утворення окремого Харківського геодезичного інституту, який було передано у відання Головного геодезичного управління ВРНГ СРСР.

   На базі землеустрійного факультету ХГЗІ, Київського, Одеського, Полтавського та Чернігівського сільськогосподарських інститутів та злиття з ними Житомирського та Дніпропетровського технікумів землевлаштування був утворений Харківський землеустрійний інститут. Зараз, пройшовши низку реорганізацій та значно змінивши напрямок підготовки випускників, цей навчальний заклад отримав назву Харківського державного технічного університету сільського господарства. А на базі аграрного (аграрно-правового) факультету ХГЗІ та факультету колективізації Полтавського сільськогосподарського інституту в 1930-му було утворено Харківський агро-економічний інститут, який підпорядкували НКЗему УСРР з участю сільськогосподарської кооперації [12, С.6 - 7].

 

 

 

Рис.3 – Будинок по вулиці Полтавський Шлях, 1 Харківського геодезичного інституту з 1930 до 1934 р.р.

 

   Новоутвореному Харківському геодезичному інститутові було надано приміщення по вул. Свердлова, 1 (нині – Полтавський шлях), в якому він, керований В.Н. Третьяковим, під одним дахом з Харківським архітектурним технікумом, пропрацював до 1934 року.[7, оп,1, спр. 24, а. 18А, 19] Аж ось одинадцятого січня  1934 року вийшла постанова РНК СРСР та наказ Головного управління учбовими закладами Народного комісаріату важкої промисловості №26/26 від 27.01. 1934 про реорганізацію Харківського геодезичного інституту та передачу його разом з Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії Харківському будівельному інститутові на правах геодезичного факультету [7, оп.1, спр.24, а. 10].

 

 

 

 

Рис.4 - Будинок ХІБІ на пр. Леніна, збудований в 30-і роки для розміщення геодезичного факультету з 1934 до 1940 р.

 

   В нове приміщення ХІБІ на Шатилівці (там зараз працює Харківський національний університет радіоелектроніки) перевозилося складне й різноманітне обладнання фотограмметричного, астрономічного, топо-креслярського, гравіметричного, картографічного кабінетів, фотолабораторії та геодезичної лабораторії для вищої геодезії, кабінету вищої геодезії та сховища для геодезичних інструментів [7, оп.1, спр.24, а.15], для яких у свіжо збудованих за проектом архітектора Я.А. Штейнберга корпусах ХІСІ терміново готувалися спеціальні приміщення. Напередодні Великої Вітчизняної на факультеті навчалося 250 студентів,  у чиєму розпорядженні були: лабораторії фототрансформаторна, радіотехнічна, вищої геодезії та астрономії з досить повним набором приладів та інструментів для астрономічних, гравіметричних та геодезичних вимірювань, фотолабораторія; кабінети геодезичний, стереофотограмметричний, контурно-комбінованої зйомки і навіть льотної справи [7, оп. 2, спр. 41, а 1, 1 зв.], а також майстерня геодезичних інструментів, успадкована від Українського геолого-гідро-геодезичного тресту [Там само, оп. 1, спр. 24, а.32] У штатному формулярі інституту показано, що геодезичний факультет готував фахівців по двох спеціальностх: а) астрономо-геодезія та гравіметрія з терміном навчання 4 р. 10 місяців та б) аерофотогеодезія  з таким самим терміном навчання [7, оп. 2, спр. 194. а. 70].

 

   

 

Рис. 5. Геодезична практика. Гідрометричні роботи, 1930 р.

 

   Керував факультетом Андрій Данилович Моторний. Кафедрою математичної картографії завідував професор Борис Павлович Остащенко-Кудрявцев,  кафедрою астрономії професор, заслужений діяч науки УРСР М.М. Євдокімов, кафедрою геодезії в різні часи - А.Д. Моторний, проф. О.Ф. Сердобінський, О.І. Кобилін, котрий після закінчення у 1927 р. ХГЗІ залишився у складі його викладачів [17, С.С. 21, 26].

 

 

 

 

Рис.6 -  Багатотиражка Харківського інженерно-будівельного інституту,

присвячена 10-річчю інституту, зі статтею декана геодезичного факультету А.Д.Моторного

 

   1939 рік став для радянської геодезії ювілейним – вона відзначала 20-річчя свого існування. До цього свята за наказом по Головному управлінню геодезії і картографії за плідну роботу в справі підготовки кадрів дев’ять професорів та викладачів геодезичного факультету ХІБІ були нагороджені значком “Отличнику геодезии и картографии”. Це були М.М. Євдокімов, Б.П. Остащенко-Кудрявцев, М.В. Вяхірев, О.Ф. Сердобінський, А.Д. Моторний, В.Н Титов, М.К. Мигаль, К.І. Гриневич, О.І. Кобилін. А ще семеро отримали подяку за наказом Головного управління.   7-го грудня 1940 року наказом Народного комісара вугільної промисловості, якому на той час був підпорядкований ХІБІ, заслуженого діяча науки, доктора астрономічних наук (так написано в наказі) професора, завідувача кафедри астрономії ХІБІ М.М. Євдокимова на честь 10-річного ювілею інституту та 50-річчя його власної наукової та викладацької діяльності було нагороджено значком “Отличник социалистического соревнования Наркомугля СССР» та премійовано іменним годинником.  [7, оп.1спр, 213, а. 16].

 

 

 

Рис.7 - Викладачі геодезичного факультету М.М. Євдокімов, А.Д.Моторний

 

 

 

 

Рис.8 - Викладачі геодезичного факультету О.І. Кобилін, Б.П. Остащенко-Кудрявцев

 

   З початком Великої Вітчизняної війни на інститут чекала евакуація та приєднання до інших споріднених внз. Викладачі та студенти призовного віку стали до лав захисників Вітчизни. Їхні професійні знання та навички стали дуже в пригоді, особливо в артилерійських військах і в топографічній службі Радянської армії.

   Після звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників і відновлення роботи будівельного інституту діяльність в ньому геодезичного факультету не поновилася. Частина його професорів заклала основи викладання циклу  геодезичних наук у новоствореному  Харківському гірничому інституті (Б.П. Остащенко-Кудрявцев). А частина наприкінці війни була переведена до Львівського політехнічного інституту, в якому після від’їзду до рідної Польщі провідних викладачів геодезичного відділення інженерного факультету довоєнного періоду склалася певна кадрова скрута. Серед прибулих харків’ян були Андрій Данилович Моторний, Олександр Іванович Кобилін, Микола Костянтинович Мигаль. А з вересня 1945 року ці діячі очолили роботу створеного у Львівській політехніці окремого геодезичного факультету зі спеціальностями: астрономо-геодезія та картографо-геодезія. Посаду декана цього факультету з 1945 до 1951 р. займав А.Д. Моторний.

   Кобилін  О. І. очолював кафедру вищої геодезії та астрономії у Львові аж до 1949 року, після чого повернувся до Харкова і працював у Харківському гірничому інституті доцентом, а далі професором  і завідувачем кафедри маркшейдерської справи цього інституту.

   Після реорганізації у 1962 р. Харківського гірничого інституту в інститут радіоелектроніки О.І. Кобилін перейшов на роботу до Харківського інституту інженерів комунального будівництва (ХІІКБ), в якому у 1966 р. заснував кафедру геодезії. [1,С.119]. Важливо відмітити, що кафедру геодезії ХІІКБу було засновано саме в тому старовинному будинку по вулиці Революції, 12, де у 1920 році розпочав свою роботу Харківський межовий технікум. Нині навчальний заклад носить ім’я Харківської національної академії міського господарства. Позаду лишилося 40 років напруженої праці й невпинного розвитку. Розробки кафедри з впровадження геоінформаційних систем вивели її на новий рівень роботи, тому у 1995 р. вона була перетворена на сучасну кафедру геоінформаційних систем та геодезії Харківської національної академії міського господарства. З 2002 р. при цій кафедрі здійснюється підготовка фахівців за спеціальністю “Геоінформаційні системи і технології”.

   Торуючи шляхи розвитку новітніх потужних технологій в галузі геодезії та геопросторових інтегрованих систем,  сучасні спеціалісти глибоко шанують пам’ять своїх попередників, чиї надбання стали базою нового поступу освіти і науки.

 

Література

 

1. Кобылин А.И. // Геодезия, картография и аэрофотосъемка. - 1975. - №21. - С.119.

  1. Бочков М. Про підготовку працівників землеустрою// Земельник. – 1924. –  №7. – С.33 – 40.
  2. Бочков М.В. Харківський геодезичний та землевпорядчий інститут // Записки Харківського геодезичного та землевпорядчого інституту: Книга перша – Харків: Видавництво ХГЗІ, 1927. – С.3 –19.
  3. Геодезичний енциклопедичний словник. – Львів: Євро світ, 2001. – 668 с.
  4. Геодезія. Ч. 1: Підручник / Під ред. Могильного С.Г і Войтенка С.П. 2-е вид. випр. Та доп.– Донецьк: УНІТЕХ, 2003. – 458 с.
  5. ДАХО, Ф.Р-820  Харківський губернський відділ народної освіти.
  6. ДАХО, Ф. Р-3934  Харківський інженерно-будівельний інститут.
  7. Звігальський Я., Іванов М. Професійна освіта на Україні. – Олександрія: Вид-во НКО УСРР. - 1927, 409 с.
  8. Землеустройство в Харьковской губернии 1906-1912 гг. – Х., 1912. – 57 с..
  9. Кириллов И.А. Очерки землеустройства за три года революции (1917 – 1920). – Петроград, 1922. – 260 с.
  10. Крупський П. Дев’ятий Жовтень // Землеустрійник України. – 1925. - №1. – С.3 -4.
  11. Про реорганізацію ВИШів та ВТИШів і про передачу їх у відання відповідних наркоматів. Постанова РНК УСРР // Бюлетень Народного комісаріату освіти. – 1930. - № 27. – 9 липня.
  12. Романенко І. Система землевпорядної освіти на Україні // Землеустрійник України. – 1926. - № 4-5. – С. 7 – 12.
  13. Студкор Кукс. Харьковский Геодезический и Землеустроительный Институт // Студент революции . – 1923. - № 6. – С.82 – 83.
  14. Тетерин Г.Н История развития геодезии: Монография. -  Новосибирск: СГГА, 1999. – 276 с.
  15. Тетерин Г. История геодезии - двадцатый век: (Россия, СССР). - Новосибирск: Сибпринт, 2001. - 323 с.
  1. ХИСИ – ХГТУСА – 70 лет. – Х., 2000. – 272 с.

Статтю для сайта підготовіли Н.П.Трипутіна та професор В.Д.Шипулін

 

Слайды

Новости

21.06.17

ВНИМАНИЕ!!! Впервые на заседании кафедры, посвященному подведению итогов учебного года, вручаются памятные зачетные ведомости научной деятельности в ХНУГХ бакалаврам Крамаренко А.А. и Салюк А. С., которые проявили себя и активно работали на территории студенческой науки кафедры. Они заслужили чтобы их имена написать рядом с именами Выдающихся студентов Мира, которые уже в студенческие годы сделали вклад в науку.

  

 

17.06.17

ВНИМАНИЕ!!! Последний день работы ГЭК! Все ликуют и танцуют танец "Расцвела черемуха". Танцы мы еще не танцевали. 

 

  

  

 

с вами дорогие выпускники работали ...

 

 

а также ...

  

 

Модераторы поздравляют всех с завершением работы ГЭК.

15.06.17

 

5-й день защит дипломных работ

ВНИМАНИЕ!!! Продолжаем защищаться, хотя все уже устали и даже проектор не выдержал большой нагрузки. Пришлось вмешаться Татьяне Борисовне и Любви Андреевне для того, чтобы реанимировать проекционную аппаратуру. Студенты совсем страх потеряли - один язык членам ГЭК показывает, другая балетные "Па" у трибуны выводит. Что будет завтра в последний день работы Государственной экзаменационной комиссии?

 

   

  

 

Блог

05.10.16

 Вид  ИП

Характеристики

Дистанционный курс на базе системы Moodle

Для студентов дневной формы обучения по дисциплине «Управление проектами»

Авторы

...

21.04.16

 

 

1. ВЕНЕЦИЯ

 

   Известно, что Венеция - это город, который образовался на островах и расширялся за счет постройки соборов, жилых домов и складских помещений на сваях, а за тем занял часть северного побережья Адриатического моря. Венеции в ХIII веке приходилось...